[Данило Герасимов] Перша фундаментальна проблема, з якою стикаються будь-які розслідування забруднень з боку підприємств – це відсутність доказової бази.

Відкриті дані

Перша фундаментальна проблема, з якою стикаються будь-які розслідування забруднень з боку підприємств – це відсутність доказової бази. Припустимо, що на околиці умовного смт знаходиться умовний завод з виробництва побутової хімії. Мешканці смт скаржаться на забрудення грунтів та стічних вод хімікатами, проте завод все заперечує – мовляв, ми виконуємо заміри у себе на підприємстві, і у нас все в межах норми.

В такій ситуації, мешканцям умовного селища потрібно знайти якийсь спосіб, щоб виміряти рівень забруднення тих самих вод та грунтів і довести причетність заводу. І така можливість існувала завжди – але лише на папері. До реформи державної системи моніторингу довкілля, цей моніторинг здійснювався 11 різними державними агентствами та установами, чиї обов’язки часто перетинались і в результаті не виконувались ніким. 

Та найгірше було з доступом до існуючих даних: всі ці установи, що регулярно проводили заміри стану повітря, вод, грунтів і т.д. ніде ці дані не оприлюднювали. Мешканцям умовного селища доводилося писати офіційні запити на адреси тих самих держустанов, де вони стикалися з усіма дивами української бюрократії. Фактично, ці дані існували та не існували водночас, адже реальної можливості скористатися ними майже не було. 

Тепер же, в темному світі екологічного моніторингу з’явився промінь світла – проект Open Access. Це – проект який взявся за відкриття на одному ресурсі всіх даних про забруднення довкілля. Всі дані тепер почали завантажуватись на Відкрите довкілля - систему, яка збирає інформацію про стан довкілля з усіх контролюючих органів та публікує її в форматі відкритих даних. Це означає, що кожен охочий – від чиновника до простого мешканця умовного селища, – може в кілька кліків дізнатись стан довкілля в своєму регіоні. 

Це – дуже потужний інструмент з великим майбутнім, але який, на превеликий жаль, сьогодні ще не призведе до ґрунтовних змін у захисті довкілля найближчим часом. Чому? 

Закриті справи 

Будемо відвертими: українська правоохоронна та судова системи не користуються великою довірою, і на те є об’єктивні причини. В ситуації з “АрселорМіттал” суспільна думка розділилася на 2 табори: одні підтримують дії СБУ та закликають покарати підприємство за “екоцид”, інші ж – розглядають це як наступ на бізнес та атаку великого платника податків. 

Цю ж карту може використати будь-який завод, з яким спробують вступити в конфлікт мешканці умовного селища. Екологічне право та реальні покарання винуватців у порушенні законодавчих екологічних норм в Україні – доволі рідкісне явище. Останніми роками добре запрацювала Державна екоінспекція, проте крім штрафів за порушення правил природокористування, необхідно створювати такі умови, за яких ці норми не порушуватимуться в майбутньому. 

Якщо мешканці нашого умовного селища скористаються відкритими даними та встановлять, що їх завод перевищує норму викидів в десятки разів, покарати його буде все ще надзвичайно важко. З високою ймовірністю, заможне підприємство зможе вплинути на рішення будь-якого суду, або затягнути цю справу до відсутності будь-якого реального покарання. 

Проте, ще ймовірніше, що за умови відсутності цих відкритих даних по забрудненню, мешканці селища й близько не дійдуть до судів. 

Опущені руки 

Основна проблема, що зупинятиме громади в усіх подібних випадках – це низька активність та обізнаність у веденні адвокаційних кампаній. В той час, коли в столиці та великих містах молодь створює open-source стартапи, в регіонах значна кількість людей ледве володіє базовими навичками роботи з комп’ютером та інформаційними технологіями. Відкриті дані залишатимуться “закритими” для них просто через нерозуміння того, як ними скористатися. 

Ну а друга проблема – це тотальна зневіра у свої сили та можливість на щось впливати. У випадку з “екоцидом” на рівні нашого умовного селища, для ефективного вирішення проблеми має з’явитись ініціативна група мешканців. Ці люди матимуть писати звернення та скарги, звертатись до представників місцевих рад, привертати увагу журналістів, шукати досвідчених активістів для допомоги у притягненні заводу до відповідальності, тощо. На практиці, такі групи майже ніколи не виникають просто тому, що люди не вірять у можливість позитивного фіналу та не вміють створювати навіть елементарні низові ініціативи. 

Створення системи екологічного моніторингу з його оперативним оприлюдненням на відкритих платформах як Відкрите Довкілля – це вже величезний стрибок вперед. Проте, щоб скористатися цією можливістю, необхідно навчати громади базових принципів самоорганізації та активізму й проводити масштабну роботу з вдосконалення судової та правоохоронної систем. Інакше, закриті справи та опущені руки не дадуть жодного шансу відкритим даним змінити ситуацію із захистом довкілля та притягнути бодай когось до відповідальності без втручання на найвищому рівні за Криворізьким сценарієм.